EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanish
ДивенСвіт

Владика Дмитро Григорак

Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.

Нехай же празнує вся вселенна Христове Воскресіння,
в якому ми утверджуємося.

(Пасхальна Утреня, Канон Пасхи, 3 пісня)

Христос Воскрес!

Завершився Великий Піст 2018 року Божого. Як пройшов цей час для кожного з нас? Як ми провели цей відповідальний і благодатний період року? Чи стали ми трішки вільнішими від гріха і поганих звичок? Чи стали ми хоч трохи досконалішими в любові? Так, саме в любові, бо саме вона є метою християнської досконалості: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Матея 5,48). Чим дальше ми віддаляємося від гріха, тим ближче наближаємося до Бога, який є Любов.

Варто задати собі ці та подібні питання в час найголовнішого для всіх християн свята Христового Воскресіння.

Детальніше...

DSCN3708Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.

«Бог Предвічний народився.
Прийшов днесь із Небес,
щоб спасти люд Свій весь і утішив вся».

Христос Рождається!

Знову прийшло до нас свято Різдва Христового, а з ним Новий 2017 рік Божий. Що принесе нам цей рік, який по деяких прогнозах обіцяє бути переломним? Але що би він нам не приніс, ми твердо знаємо: з нами завжди в будь-яких обставинах буде наш Господь. Різдво Христове щоразу дає новий потужний імпульс нашій вірі в прихід і постійну присутність у світі Бога. Тому, не дивлячись на холодну зимову пору, Різдво наповнює нас радістю і скріпляє наші серця впевненістю, що з нами Бог!

Він прийшов у непривітну пору року, коли ночі найдовші, холод найдокучливіший, коли морозяний вітер пронизує до кісток, коли зовсім не затишно перебувати надворі, а хочеться сидіти вдома, в теплі. Але Він прийшов саме в цю пору року! Чи не задумувались ми коли-небудь, чому Син Божий зволив прийти у світ саме в цей холодний зимовий час? Чому Він не прийшов влітку, коли тепло, або весною, коли природа пробуджується до життя, чому вночі, а не вдень, коли привітно світить сонце? Чому зволив народитися саме в таких некомфортних обставинах? Чи це випадковість, а чи може Господь цим хоче нам щось сказати? Знаємо, в діяннях Бога немає випадковостей. Кожна дія Бога має певну мету, а тим більше – час і обставини Його приходу у світ.

Від часу народження Божого Сина у Вифлеємі та непривітна зимова ніч отримала зовсім інше забарвлення: вона назавжди стала часом радості. Надворі зима, холод, ніч, а на душі радісно і тепло. Ми співаємо веселі колядки, ходимо з вертепами, радіємо приходові у світ Божого Сина і утверджуємось у вірі, що з нами назавжди є наш Бог! Різдвяний час приносить радість, не дивлячись на погодні умови і навіть на складні життєві обставини. Отже, Різдвяна ніч нагадує: Господь приходить у важкі хвилини нашого життя. Він хоче бути з нами завжди, а особливо, коли нам є важко. Він приходить в темряву людського буття, в ніч наших тривог, щоб бути з нами. Там, де Він, відступає морок. Бог приймає життя людини, щоб дати людині можливість увійти в Його життя. Він перемінив сумну пору року на радісний час і завжди прагне давати нам Свою радість, а особливо в скрутних обставинах нашого життя. Він для того й прийшов, щоб людина змогла увійти «… в радість Пана свого» (Пор. Мт. 25, 21). Зрештою, Бог є завжди всюдиприсутній, наповняє Собою все і підтримує існування всього, що існує. Він як повітря, котрого не бачимо, але без котрого не можемо жити. Без Бога нічого не існує. Але є одна проблема для людини – Бог є невидимий, і деколи приходить спокуса сумніву у Його присутності. Але Він не лише є завжди поруч з нами, але й прагне увійти в наше життя. Бо Творець не байдужий до своїх дітей і не є холодним спостерігачем історії і людських трагедій, але прагне увійти в наші проблеми, турботи, болі, нещастя, щоб взяти їх на себе. Доказ цьому – немовлятко в убогому вифлеємському вертепі, яким зволив стати всемогутній Творець вселенної. Саме для цього Він і прийшов, щоб увійти в пітьму людського життя і вивести з неї людину.

Нам сьогодні надзвичайно необхідно мати цю впевненість в Божу присутність, що Бог є насправді з нами. Деколи нам здається, що ще ніколи не було так важко, як тепер. Нестерпно довгою і болючою здається нам ця ніч поневірянь нашого народу. Звідусіль чигають небезпеки, і нема на кого надіятись, крім Бога і на самих себе. Щораз зі все більшою надією вимовляємо слова молитви «Отче наш» – «Нехай прийде Царство Твоє…». Нехай нарешті прийде Твоє Царство, Господи, до нашого сотнями років гнобленого, але нескореного народу!

Прийдім сьогодні в духовний спосіб до новонародженого дитятка Ісуса і віддаймо Йому всі наші клопоти і хвилювання, терпіння і печалі. Бо що ми можемо Йому дати, що є дійсно наше? Не хвалімося перед Ним нашими добрими справами. Адже всі наші добрі справи – це те, що Йому вдалося через нас здійснити. Убогі пастушки не мали якихось особливих дарів, а просто прийшли до Нього. Для дитятка Ісуса найважливішим даром були вони самі, бо немає більшої цінності у світі, ніж людина, задля якої і прийшов Син Божий.

Господь прийшов. Прийдім і ми до Нього, переборюючи всякі перешкоди. Бо час, проведений з Ним, найважливіший час в житті людини. Так, є багато перешкод для зустрічі з Ним. Але три царі з далеких країн, щоб прийти до Нього, подолали довгий небезпечний шлях і досягли мети. І нам, щоб прийти у своєму серці до Господа, треба терпеливості, наполегливості, рішучості і відваги. Мусимо відкинути всякі вагання, сумніви і безплідні нарікання, але йти вперед, йти до Нього. Тільки той досягає мети, хто постійно, терпеливо йде до Господа, переборюючи поступово всі труднощі, відкидаючи зневіру, тільки той знаходить Господа у своєму серці.

Сьогодні, найперше, складаю мою щиру подяку і пошану нашим воїнам-героям, які захищають наше Різдво. Вони не втекли від свого священного обов’язку захисника Вітчизни, а відважно стали на наш захист ціною власного життя. В ці хвилини десь в холодних окопах вони тихенько колядують, згадуючи святковий родинний стіл і сімейний затишок. Молімся за них до Божого Сина, щоб вони всі повернулися додому живими, здоровими і з перемогою. Вірмо без найменшого сумніву, що Господь, який прийшов перемогти всяке зло, прийшов не даремно: все, що Він задумав, здійсниться. Іншого варіанту немає.

Нехай Різдво Христове зміцнить нашу віру в повсякчасну Божу присутність в нашому житті. Нехай вифлеємська зоря осяє своїм світлом кожну нашу родину і весь укранський народ. І нехай Божий Син, який прийшов до нас нині, як мале немовлятко,забере всі наші смутки і принесе нам всім – Радість Свого Різдва!

Христос Рождається!
Славімо Його!

† Димитрій Григорак, ЧСВВ
Єпарх Бучацький

Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.

«Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги Його,
і хай тікають від лиця Його ті, що ненавидять Його» (Пс. 67, 2)

Христос Воскрес!

Життя християн завжди є осяяне життєдайним світлом Христового Воскресіння. Воскресіння Христа не лише дає запевнення майбутнього загального воскресіння з мертвих, але й зміцнює надію на перемогу Господа над всяким злом у всі часи і в будь-яких обставинах. Воскресіння найяскравіше підтверджує Божество Ісуса, бо тільки Бог має владу над смертю.

Христос є не лише історичною особою, але воскреслим і живим Господом! І саме тому віра християн дає їм непереможну силу духа, бо спрямовує їх вірити в живого Господа, який щедро подає всеперемагаючу силу Свого Воскресіння всім, хто вірує в Нього – Воскреслого і Живого! Воскресіння є найпереконливішим доказом сили Господньої і є центральною подією не лише християнської віри, але й всієї історії людства. Ця виняткова подія нагадує, що Бог дійсно прийшов до людей як людина, щоб спасти людство з неволі гріха і смерті для вічного життя. Головною постаттю історії є особа Ісуса Христа. Він – Спаситель світу. В Ньому сповнилася надія Ізраїля Старого Завіту і в Ньому є надія всіх християн. Але Його прихід у світ, страсті, смерть і воскресіння мають не лише есхатологічний вимір. Господь на Голгофі виграв найголовнішу в історії світу битву за людину. Але це не кінець Його боротьби за остаточне її визволення. Він буде вести боротьбу до повної перемоги. Господь воскрес не даремно!

Воскресіння Христове дає надію і силу!

Воно дає надію і певність на перемогу воскреслого Христа над усяким злом і дає силу духа не здатися, а встати до боротьби і вийти переможцем. Кожний, хто надіється на Господа, може засвідчити, що Господь є вірний і всесильний і що для Нього нема нічого неможливого. І ми – наша Церква і народ – є свідками цього. Сумна 70-та річниця Псевдособору 1946 року нагадує нам про трагічний і водночас героїчний час нашої недавньої історії. Вороги Церкви і народу знищили зовнішні структури нашої Церкви, відібрали всі наші храми, але їм не вдалося знищити віру і надію в душах людей. Тисячі людей були знищені, сотні тисяч запроторені в концтабори, але Церква продовжувала жити в умовах підпілля. 44 рази ми святкували Пасху потайки, ховаючись від чужих очей. І хоч якою в той час це здавалось недосяжною і майже фантастичною мрією, але ми надіялись на воскресіння нашої Церкви, бо вірили у перемогу Воскреслого Христа! Щороку Пасхальні свята нагадували нам про Його перемогу. Вони були тими імпульсами, які зміцнювали нашу надію на перемогу Спасителя в умовах переслідувань. Наша надія була тільки на Господа, бо: «Лиш Він моя скеля і моє спасіння, мій захист, – я не захитаюсь» (Пс. 62,7). І ця надія на Господа, попри  всяку надію, дала великі плоди, які перевищили наші сподівання: безбожна імперія розвалилася, Церква наша переможно вийшла з підпілля і стала сьогодні сильною і розвинутою як ніколи раніше у своїй історії. Господь в котрий раз підтвердив, що «Хто надіється на Господа, ніколи не буде засоромлений» (пор. Пс. 30,2).

Але життя ставить нові виклики, які знову вимагають повної мобілізації наших духовних сил. Знову, в котрий раз, сили темряви хочуть позбавити наш народ надії. Наші противники дуже добре знають, що для того, щоб зробити народ безвольною масою рабів, треба вбити в народі надію. Надія відіграє вирішальну роль в житті людини. Вона – основа її існування. Втрачаючи надію, людина втрачає мету і сенс життя. Без надії людина втрачає бажання боротися, а навіть і жити. Це стосується як кожної окремої людської особи, так і кожного народу. Ніхто ніколи не піднімався на боротьбу і не досягав перемоги без надії на перемогу. Для нас в теперішніх обставинах втратити надію означає втратити дуже багато – не лише державу, але й майбутнє народу. Тому не дозвольмо собі і тим, хто навколо нас, руйнувати надію на перемогу, сіяти зневіру і сумніви. Переможе той, хто терпеливіший в надії, і хто черпає силу свого духа у воскреслого Христа. Без Нього жодна перемога над будь-яким злом є неможлива! І неправдою є те, що нічого не змінилось! Протягом 2-ох років в суспільстві відбулися зміни – найбільші за останні 25 років. Але Революція Гідності – тільки початок справжніх перемін в українському суспільстві. Вона лишень відкрила нові великі можливості для широкої боротьби з внутрішнім злом мирним шляхом. Революція перемогла на барикадах, але ще не завершилась. І сьогодні ще в більшій мірі, ніж раніше, не сміємо зневірюватись і мовчати на зло. Нині той творить нову Україну, хто захищає її від агресора зі зброєю в руках на полі бою, як також і той, хто не мовчить на зло, бореться з проявами лицемірного і цинічного обкрадання народу, з корупцією на всіх рівнях, зі злочинними і аморальними явищами, які деморалізують суспільство.

Противники наші, як зовнішні, так і внутрішні, сильні і підступні. Тому боротьба обіцяє бути нелегкою і тривалою. «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії…» (2 Кор. 4,8). Наша надія на Господа. Вона штовхає нас йти вперед і дає силу для боротьби. Його сила є всемогутня, але не є руйнівна, а творча і життєдайна. Сила Господня не пригноблює і не принижує інших, не змушує підкорятися собі, не вивищується над іншими і нікому не чинить зла. Господь щедро подає Свою силу тим, хто уповає на Нього, щоб мали силу любити всіх, навіть ворогів своїх, щоб мали силу прощати, коли серце болить і плаче від завданого болю, щоб мали силу говорити правду тим, хто лицемірить, щоб мали силу відваги встати на захист слабших і покривджених, щоб мали мужність встати на захист свого народу, щоб мали силу духа сказати рішуче «ні» гріхові у своєму особистому житті, щоб мали силу, як і Він, жити, віддаючи себе цілковито іншим, щоб мали силу бути собою як неповторні особистості та силу зберегти самобутню ідентичність народу перед небезпекою розчинитися в сучасному глобалізованому світі.

Є ще багато інших причин, через які Господь хоче поділитися з нами Своєю могутністю. Тому не біймося супротивних вітрів і перешкод на нашій дорозі. Боже Провидіння неухильно провадить нашу Церкву і народ до обіцяної землі – нового суспільства, побудованого на міцному фундаменті вічних Божих Заповідей життя. Тільки не тратьмо надії на Господа і пильно вдивляймося у світло Його Воскресіння, яке дає нам наснагу йти вперед і перемагати всі підступи пітьми. Важка ця дорога, але з Ним перемога!

Святіший отець Папа Франциск повчає: «Христове Воскресіння – це не щось, що належить минулому; воно сповнене сили, яка проникла у цей світ. Там, де все начебто мертве, раптом знову починають пробиватися паростки воскресіння. Це непереборна сила. Справді, часто здається, що Бога не існує: бачимо довкола себе несправедливість, зло, байдужість і жорстокість, яких не меншає. Проте… на спустошеній землі знову з’являється життя, наполегливо й нездоланно. Хай би скільки нам здавалося, що повсюди саме тільки зло, добро завжди повертається і поширюється. Щодня у світі заново народжується краса; вона оживає, переображена в бурях історії. Такою є сила Воскресіння, і всі ті, які несуть Євангеліє, – інструмент цієї сили».

Нехай Христове Воскресіння зміцнить нашу надію і впевненість у Христовій перемозі і дасть силу разом з Господом стати переможцями всякого зла!

Миру і любові бажаю всім нам і непохитної надії на перемогу Господа в усі дні нашого життя, бо:

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

† Димитрій Григорак, ЧСВВ
Єпарх Бучацький

Джерело: http://www.buchacheparchy.org.ua/component/content/article/1-novyny/2272-velykodnje-poslannja-2016-r-b-vladyky-dymytrija-grygoraka-chsvv-jeparha-buchackogo-ugkc.html

«БОГ НАВІДАВСЯ ДО НАРОДУ СВОГО» (ЛК. 7, 16)

Христос Рождається!

«Бог навідався до народу Свого» (Лк. 7, 16).

Святкування Різдва ГНІХ щороку нагадує нам, що Бог прийшов до людей. Прийшов, щоб завернути все людство з дороги погибелі і щоб бути  з кожним з нас в усіх хвилинах нашого життя. Господь не раз навідувався і говорив до вибраного Ним Ізраїльського народу через пророків і праведників Старого Завіту, а коли прийшла повнота часів, Він особисто прийшов у цей світ.

Не випадково Господь зволив народитися не в приготовлених заздалегідь комфортних палатах, а в убогій стаєнці серед поля, поза містом, не під час літнього тепла, а в холодну зимову пору, коли ніч найдовша. Він прийшов до Свого народу, не коли Ізраїль був у зеніті слави та могутності, а коли Його вибраний народ був поневолений поганською Римською імперією і в Палестині царював жорстокий тиран Ірод, котрий за збереження влади готовий був пролити, як кожний тиран в усі часи і епохи, ріки людської крові. Бог навідався в час, коли, здавалось, зло перемогло, можливо саме тому, щоб показати всім безсилля зла, навіть у його могутності, перед Божою Всемогутністю. Господь, допускаючи зло у світі через пошану до вільної волі людини, не залишає людину сам на сам перед лицем зла. Він супроводить людство у його земній мандрівці і відчутно виявляє свою присутність, якщо серед мороку знайдеться хтось, хто візве до Нього: «Прийди, Господи!».

Він прийшов серед зимової темної ночі, коли холод панував не лише в природі, але і в серцях людей. Убогий вертеп став острівцем миру, спокою і любові серед моря злоби і ненависті. Бо в ньому перебував Бог – мале немовля і Всемогутній Творець. Це світло правди та любові, яке засяяло у вифлеємському вертепі, в день Різдва Господа нашого Ісуса Христа, продовжує світити людству вже понад 2 тисячі років. Воно ніколи не згасає і завжди дає силу тим, хто всім серцем шукає Господа, хто не мириться зі злом і не опускає руки перед силами тьми.

Бог завжди навідується і є вірний народу Своєму, який вірить в Нього навіть в безнадійних, по-людськи, ситуаціях. Сотні років молитов, страждань, жертв нашого народу за віру Христову і державу дали свої рясні плоди. Коли неправда і беззаконня стали до болю нестерпними, Господь навідався до Свого Українського народу, давши в серця його синів і дочок непереборну спрагу правди, справедливості і пошани до гідності людини. Як колись вифлеємський вертеп, так рік тому Майдан в Києві став тим острівцем миру, любові і солідарності серед моря страху та беззаконня. І не випадково це море зла не затопило той острівець, бо щогодини на Майдані лунали, поруч з гімном України, молитви «Отче наш», щодня служилися Божественні Літургії, тисячі людей приступали до сповіді, молилися. Це зробило Божу присутність реально відчутною в душах людей: відвага і впевненість у перемозі усували страх з сердець, і давали силу вистояти і перемогти, здавалось би, у безнадійних ситуаціях. Господь підняв Свій, вірний Йому, народ на боротьбу зі злом, дав силу вистояти і перемогти у нерівній боротьбі.

Але темрява продовжила наступ ззовні. Господь знову дав Свою силу нашим воїнам і поширив духовний простір Майдану на всю Україну. Весь народ став до боротьби за право бути народом і мати свою державу. Подивугідною є солідарність всього суспільства: люди масово підтримують свою армію, героїчно йдуть на допомогу тим, хто страждає від голоду та холоду і терпить від війни. Дух Божий воскресив непоборний дух свободи та гідності у душах мільйонів українців і ворог був зупинений.

Ми знаємо, Господь є сьогодні з нами і веде наш народ нелегкою дорогою очищення, в час, коли ще не закінчилась війна і набирає обертів економічна криза. Він знає, що нам, як ніколи, необхідна Його присутність в наших серцях. У цей надзвичайно важкий і водночас доленосний для України час, нам не можна зневіритися і збайдужіти. Нині не повинно забракнути в наших серцях доброти, щедрості і благородства, співчуття до потребуючих і знедолених. Тільки разом, міцно взявшись за руки, підтримуючи один одного, поборемо всі труднощі.

Наш народ переміг злочинний режим з його «беркутами» і снайперами, ми не відступили перед «градами», «буками» і всякою найсучаснішою зброєю зовнішнього ворога, і ми переможемо корупцію і всяку скверну, що нам заважає нормально жити. Бо – з нами Бог. Він прийшов і потужною правицею виводить свій народ з дому неволі – з дому гріха. Багато з нас живе мрією про майбутнє мирне і забезпечене життя. І це омріяне майбутнє, хоч до нього лежить важка дорога, вже не за горами.

Згадаймо в молитві за святковим столом про наших воїнів, які в цю мить захищають нас – наше Різдво, ціною власного життя на передовій. Згадаймо молитовно і тих, хто віддав своє життя за нашу свободу і право бути вільними людьми на своїй землі. Пам’ятаймо завжди і не забудьмо ні молитвою, ні нашою постійною діяльною увагою сім’ї наших героїв, які поклали свої життя  на вівтар перемоги. І щоб ці жертви народу не були даремними, сміливо і впевнено йдім вперед, не зупиняючись на півдорозі. Так, ми впевнені, що здолаємо всі негаразди і кризи, що в нас буде вистачальна платня,  надійне соціальне забезпечення, ефективна і доступна медицина, в нас буде життя, достойне гідності дітей Божих. Але це комфортне життя не сміє бути нашою остаточною метою і вершиною наших мрій. Мусимо зберегти і розвинути те, чого Господь нас навчив під час Революції Гідності та війни: ніколи не бути байдужими до всього того, що діється в суспільстві, не мовчати на зло, відкинути  важкі гріхи зі свого життя, бути солідарними і завжди готовими прийти на поміч один одному в біді. Це ті фундаментальні риси здорового суспільства, без яких неможливо будувати нове життя. Нове життя вже розпочалося і його пагони нестримно пробиваються крізь товстий шар асфальту старого життя.

До України, до Свого улюбленого і вірного Йому народу, навідався Господь. Тому будьмо вірні Творцеві нашому у всьому: і у великому, і в малому. Будуймо нове життя виключно на заповідях Божих і ні на яких інших «цінностях». Бо заповіді Божі – це заповіді життя, в межах яких є можлива справжня свобода, гідність і щастя людини. Поза Божими заповідями – царство тьми і зла. Довірмося Творцеві і тримаймося міцно за руку, як діти батька, нашого Господа. Нехай перед нашими очима завжди буде найвища мета туземного життя – осягнення вічного Щастя через реалізацію нашого щоденного прохання, яке ми щоразу висловлюємо Отцеві, коли молимося молитву «Отче наш»: «… Нехай прийде Царство Твоє…». Нехай прийде Царство Отця на нашу землю і нехай кожний з нас зробить для цього все, що від нього залежить. І тоді збудуться слова Шевченкового «Кобзаря», сказані нашим, Богом нам даним, пророком і поетом: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люди на землі».

Бажаю всім спокійних, мирних і щасливих Різдвяних свят!

Христос Рождається!

† Димитрій Григорак

Єпарх Бучацький УГКЦ

Кир Дмитро Григорак, ЧСВВХристос Рождається!

Улюблені в Христі брати і сестри! Хоча нещодавно ми святкували Різдво Христове – радісний час народження Божого Сина, однак наші браття і сестри на сході України переживають не легкий час окупації, насильства та війни.

Наші сміливі воїни мужньо відстоюють українські території, однак дуже сильно потребують і просять про молитовну підтримку. Тому сердечно просимо Вас посилити свої молитви за збереження соборності України, за Божий мир і спокій, за припинення війни, за владу (українську та російську), за здійснення Божої волі для України, за навернення Росії. Тож  вставаймо спільно на цілодобову молитву, а особливо о 21 год. єднаймося молитовно з усією країною, також жертвуймо в цих наміреннях Святе Причастя і Святі Літургії, дотримуймо строгий піст хоча б в четвер (згідно постанови Синоду для кожної єпархії) та  чинімо милостиню та різного роду добрі справи.

Поручаю всім священикам Бучацької єпархії організувати у кожній парафії цілодобову, погодинну молитовну сторожу (по можливості), щоденні чування в церквах (молитися вервиці, акафісти, молебні та ін.), щодня бити в дзвони о 20.00 год.  хоча б п’ять хвилин.

Віримо, що як новонароджений Ісус, який приніс світло в світ, наповнить наші серця, серця наших ворогів та всю Україну своїм світлом миру.

Просимо Вас підсилювати нашу спільну духовну боротьбу силою своїх молитов та поширити дану інформацію у ваших парафіях, спільнотах та між знайомими.

Молитва проганяє страх і зневіру, та зміцнює силу духа людини. Народ, який молиться до Бога, є непереможний. Пам’ятаймо, Революція Гідності перемогла тому, що люд молився. Закликаю всіх вірних єпархії в цей важкий час чесно виконати свій християнський і громадянський обов’язок щодо захисту нашої Вітчизни. Від кожного з нас залежить доля наших дітей і майбутнє України. Нехай кожний буде там, де без нього не обійтися в боротьбі зі злом, що прийшло на нашу землю. Тільки разом – молитвою і конкретним ділом – спинимо зло.

Не біймося! З нами Бог!

З Архиєрейським благословенням

+Дмитро Григорак
Єпарх Бучацький УГКЦ

Прес-служба Бучацької єпархії

© Web-студія "Св. Миколая"