EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanish
ДивенСвіт

«БОГ НАВІДАВСЯ ДО НАРОДУ СВОГО» (ЛК. 7, 16)

Христос Рождається!

«Бог навідався до народу Свого» (Лк. 7, 16).

Святкування Різдва ГНІХ щороку нагадує нам, що Бог прийшов до людей. Прийшов, щоб завернути все людство з дороги погибелі і щоб бути  з кожним з нас в усіх хвилинах нашого життя. Господь не раз навідувався і говорив до вибраного Ним Ізраїльського народу через пророків і праведників Старого Завіту, а коли прийшла повнота часів, Він особисто прийшов у цей світ.

Не випадково Господь зволив народитися не в приготовлених заздалегідь комфортних палатах, а в убогій стаєнці серед поля, поза містом, не під час літнього тепла, а в холодну зимову пору, коли ніч найдовша. Він прийшов до Свого народу, не коли Ізраїль був у зеніті слави та могутності, а коли Його вибраний народ був поневолений поганською Римською імперією і в Палестині царював жорстокий тиран Ірод, котрий за збереження влади готовий був пролити, як кожний тиран в усі часи і епохи, ріки людської крові. Бог навідався в час, коли, здавалось, зло перемогло, можливо саме тому, щоб показати всім безсилля зла, навіть у його могутності, перед Божою Всемогутністю. Господь, допускаючи зло у світі через пошану до вільної волі людини, не залишає людину сам на сам перед лицем зла. Він супроводить людство у його земній мандрівці і відчутно виявляє свою присутність, якщо серед мороку знайдеться хтось, хто візве до Нього: «Прийди, Господи!».

Він прийшов серед зимової темної ночі, коли холод панував не лише в природі, але і в серцях людей. Убогий вертеп став острівцем миру, спокою і любові серед моря злоби і ненависті. Бо в ньому перебував Бог – мале немовля і Всемогутній Творець. Це світло правди та любові, яке засяяло у вифлеємському вертепі, в день Різдва Господа нашого Ісуса Христа, продовжує світити людству вже понад 2 тисячі років. Воно ніколи не згасає і завжди дає силу тим, хто всім серцем шукає Господа, хто не мириться зі злом і не опускає руки перед силами тьми.

Бог завжди навідується і є вірний народу Своєму, який вірить в Нього навіть в безнадійних, по-людськи, ситуаціях. Сотні років молитов, страждань, жертв нашого народу за віру Христову і державу дали свої рясні плоди. Коли неправда і беззаконня стали до болю нестерпними, Господь навідався до Свого Українського народу, давши в серця його синів і дочок непереборну спрагу правди, справедливості і пошани до гідності людини. Як колись вифлеємський вертеп, так рік тому Майдан в Києві став тим острівцем миру, любові і солідарності серед моря страху та беззаконня. І не випадково це море зла не затопило той острівець, бо щогодини на Майдані лунали, поруч з гімном України, молитви «Отче наш», щодня служилися Божественні Літургії, тисячі людей приступали до сповіді, молилися. Це зробило Божу присутність реально відчутною в душах людей: відвага і впевненість у перемозі усували страх з сердець, і давали силу вистояти і перемогти, здавалось би, у безнадійних ситуаціях. Господь підняв Свій, вірний Йому, народ на боротьбу зі злом, дав силу вистояти і перемогти у нерівній боротьбі.

Але темрява продовжила наступ ззовні. Господь знову дав Свою силу нашим воїнам і поширив духовний простір Майдану на всю Україну. Весь народ став до боротьби за право бути народом і мати свою державу. Подивугідною є солідарність всього суспільства: люди масово підтримують свою армію, героїчно йдуть на допомогу тим, хто страждає від голоду та холоду і терпить від війни. Дух Божий воскресив непоборний дух свободи та гідності у душах мільйонів українців і ворог був зупинений.

Ми знаємо, Господь є сьогодні з нами і веде наш народ нелегкою дорогою очищення, в час, коли ще не закінчилась війна і набирає обертів економічна криза. Він знає, що нам, як ніколи, необхідна Його присутність в наших серцях. У цей надзвичайно важкий і водночас доленосний для України час, нам не можна зневіритися і збайдужіти. Нині не повинно забракнути в наших серцях доброти, щедрості і благородства, співчуття до потребуючих і знедолених. Тільки разом, міцно взявшись за руки, підтримуючи один одного, поборемо всі труднощі.

Наш народ переміг злочинний режим з його «беркутами» і снайперами, ми не відступили перед «градами», «буками» і всякою найсучаснішою зброєю зовнішнього ворога, і ми переможемо корупцію і всяку скверну, що нам заважає нормально жити. Бо – з нами Бог. Він прийшов і потужною правицею виводить свій народ з дому неволі – з дому гріха. Багато з нас живе мрією про майбутнє мирне і забезпечене життя. І це омріяне майбутнє, хоч до нього лежить важка дорога, вже не за горами.

Згадаймо в молитві за святковим столом про наших воїнів, які в цю мить захищають нас – наше Різдво, ціною власного життя на передовій. Згадаймо молитовно і тих, хто віддав своє життя за нашу свободу і право бути вільними людьми на своїй землі. Пам’ятаймо завжди і не забудьмо ні молитвою, ні нашою постійною діяльною увагою сім’ї наших героїв, які поклали свої життя  на вівтар перемоги. І щоб ці жертви народу не були даремними, сміливо і впевнено йдім вперед, не зупиняючись на півдорозі. Так, ми впевнені, що здолаємо всі негаразди і кризи, що в нас буде вистачальна платня,  надійне соціальне забезпечення, ефективна і доступна медицина, в нас буде життя, достойне гідності дітей Божих. Але це комфортне життя не сміє бути нашою остаточною метою і вершиною наших мрій. Мусимо зберегти і розвинути те, чого Господь нас навчив під час Революції Гідності та війни: ніколи не бути байдужими до всього того, що діється в суспільстві, не мовчати на зло, відкинути  важкі гріхи зі свого життя, бути солідарними і завжди готовими прийти на поміч один одному в біді. Це ті фундаментальні риси здорового суспільства, без яких неможливо будувати нове життя. Нове життя вже розпочалося і його пагони нестримно пробиваються крізь товстий шар асфальту старого життя.

До України, до Свого улюбленого і вірного Йому народу, навідався Господь. Тому будьмо вірні Творцеві нашому у всьому: і у великому, і в малому. Будуймо нове життя виключно на заповідях Божих і ні на яких інших «цінностях». Бо заповіді Божі – це заповіді життя, в межах яких є можлива справжня свобода, гідність і щастя людини. Поза Божими заповідями – царство тьми і зла. Довірмося Творцеві і тримаймося міцно за руку, як діти батька, нашого Господа. Нехай перед нашими очима завжди буде найвища мета туземного життя – осягнення вічного Щастя через реалізацію нашого щоденного прохання, яке ми щоразу висловлюємо Отцеві, коли молимося молитву «Отче наш»: «… Нехай прийде Царство Твоє…». Нехай прийде Царство Отця на нашу землю і нехай кожний з нас зробить для цього все, що від нього залежить. І тоді збудуться слова Шевченкового «Кобзаря», сказані нашим, Богом нам даним, пророком і поетом: «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люди на землі».

Бажаю всім спокійних, мирних і щасливих Різдвяних свят!

Христос Рождається!

† Димитрій Григорак

Єпарх Бучацький УГКЦ